Останніми роками спостерігається пожвавлення ринку такої культури, як гірчиця сарептська або жовта (поряд з гірчицею сарептською існує її біологічна родичка — гірчиця біла). Сільгоспвиробники відзначають доволі високу її рентабельність і здатність поліпшувати стан ґрунту. Гірчиця є чудовим попередником під озиму пшеницю. Не маючи доброго попередника, на Півдні України сівозміни перенасичуються соняшником, страждає головна культура Степу — озима пшениця.
Гірчицю сарептську скуповують як вітчизняні переробники, так і іноземні трейдери, що почали відкривати для себе Україну як виробника цієї культури. Саме вона здатна задовольнити потребу сільгоспвиробників зон ризикованого землеробства (Півдня і Південного Сходу) у культурі, яка демонструвала б високу посухостійкість, рентабельність, стабільність і могла б вирощуватися з користю як для землі, так і для економіки господарств. Річ у тім, що посухостійкість гірчиці сарептської значною мірою зумовлена особливостями будови її кореневої системи. Якщо вона розвинулася нормально, то 70% маси коріння залягатиме нижче орного шару, а 10% — на глибинах від 90 см до 3 м. Завдяки цьому рослина може витримувати тривалі (понад два місяці) бездощові періоди. Також ця особливість дає культурі змогу отримувати поживні речовини з глибоких шарів грунту, одночасно виносячи їх в орний шар.
Отже, гірчиця сарептська — дрібнонасінна олійна культура з родини хрестоцвітих, зовнішньо дуже схожа на ріпак. Вміст олії в її насінні становить від 35 до 52%. Причому, так само як і в ріпаку, має місце проблема ерукових компонентів олії. Тому гірчиця потребує постійного сортооновлення.
Селекцію гірчиці сарептської веде запорізький Інститут олійних культур. Ним створено сорти для різних кліматичних зон України; зокрема, на Півдні та Південному Сході районовано сорти Тавричанка і Тавричанка 5. За дотримання технології вирощування вони можуть давати до 25 ц/га насіння (проте відомі випадки, коли урожай сягав і 30 ц/га). На “нуль” рентабельності культура виходить, зазвичай, за врожайності 6-7 ц/га.