Механізація сільськогосподарського виробництва передбачає переведення всіх його галузей на індустріальну основу, електрифікацію і комплексну механізацію всіх виробничих процесів, поступовий перехід від ручної до машинної праці. Індустріалізація вимагає розвитку сільськогосподарського машинобудування, хімічної і нафтохімічної промисловості, електроенергетики та інших галузей індустріального комплексу. Тільки на базі його розвитку може розвиватися комплексна механізація та автоматизація всіх виробничих процесів. Її економічна ефективність полягає в зниженні затрат на виробництво продукції, систематичному підвищенні продуктивності сільськогосподарського виробництва, зростання чистого доходу, збільшення нагромаджень для, розширеного відтворення. Природні і промислові засоби виробництва їх оптимальне співвідношення і поєднання в одному технологічному процесі забезпечують високу стабільність сільськогосподарського виробництва і його економічну ефективність.
В минулому до реформування колгоспів і радгоспів, їх великі розміри дозволили використовувати досить великий простір для комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів. Цілий ряд галузей і культур стали повністю механізованими, а окремі із них повністю перейшли на індустріальну основу. Однак, крім позитивних процесів, індустріалізація мала і негативні екологічні наслідки. Так використання важких тракторів, велетенських автомашин комбайнів призвело до ущільнення грунту, руйнування його структури і зменшення гумосомісткості. Все це негативно позначилося на врожайності сільськогосподарських культур і зниження продуктивності орних земель.
Важливою складовою аграрної політики в Україні на сучасному етапі є створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, тобто забезпечення населення країни повноцінними продуктами харчування.
Для забезпечення безперебійного постачання населення продуктами харчування необхідно забезпечити найповнішу переробку сільськогосподарської сировини з використанням мало-відходних і безвідходних технологій, які зберігають сировину, матеріали та енергетичні ресурси.
Залежно від характеру кінцевого продукту, його споживчих властивостей, а також технологічних вимог до сировини всі переробні галузі поділяються на окремі види. Існує кілька підходів щодо класифікації переробних галузей.
Відповідно до характеру сировини, яка переробляється, переробні галузі поділяються на:
- видобувні (соляна, рибна, виробництво мінеральних вод), які характеризуються високою трудомісткістю;
- обробні (м’ясна, молочна, смакохарчова), які характеризуються високою матеріаломісткістю, оскільки витрати на сировину і матеріали перевищують 75%.
- виробництво продуктів харчування — харчова промисловість;
- виробництво одягу і взуття — легка промисловість;
- виробництво інших предметів споживання — мило, парфумерія, сіль, мінеральні води та ін.
- переробка рослинної сировини (борошномельна, хлібопекарна, цукрова, олієжирова, плодоовочеконсервна та інші види промисловості);
- переробка тваринницької сировини (м’ясо-молочна, маслоробна, шкіряна та інші види промисловості).
- переробні підприємства, що переробляють безпосередньо сільськогосподарську сировину, — первинна переробка, (борошномельна промисловість);
- переробні підприємства, що використовують сировину, яка вже пройшла первинну переробку, — вторинна переробка (наприклад, хлібопекарна промисловість).