| Хміль (Humulus L.) належить до родини коноплевих (Cannabinaceae L.). З трьох відомих видів хмелю у виробництві поширений хміль звичайний (Humulus lupulus L.), інші два – серцеподібний та японський – виробничого значення не мають. Хміль звичайний – дво- або однодомна рослина, у якої підземні органи (головне кореневище, або матка, бічні кореневища й корені) є багаторічними, а стебла – однорічними із щорічним відмиранням восени. Стебла хмелю трав’янисті, виткі, завдовжки до 10 м. Жіночі квітки зібрані в суцвіття – шишки, які є основною сировиною для пивоварної промисловості та інших галузей господарства. Чоловічі квітки розміщені в суцвітті – волоть. На плантаціях хмелю та поблизу них чоловічі рослини знищують, щоб не відбувалося запилення жіночих квіток, яке викликає зниження вмісту в шишках гірких речовин. Хміль розмножується вегетативне, у виробництві – живцями, які заготовляють при весняному обрізуванні маток.B4 | Кращими попередниками для хмелю є бобові трави, просапні культури, овочеві й зернобобові, що сприяють підвищенню родючості грунту та залишають поле чистим від бур’янів. Перед закладанням (на початку вересня) проводять глибоку оранку на 35—40 см або плантажний обробіток на глибину 50 см. Під глибоку оранку вносять не менше ніж 40—50 т/га гною або компосту і 10—12 ц/га мінеральних добрив. На кислих грунтах вносять також вапняні добрива (10—20 ц/га).C4 | Хміль вирощують на чорноземах, темно-сірих і сірих опідзолених ґрунтах з достатньо проникним підґрунтям. Заболочені ґрунти для вирощування хмелю непридатні. Добре росте хміль у різних кліматичних умовах, навіть у північних районах землеробства — до 60 ° північної широти. Найсприятливіші для його вирощування райони з помірно теплим і вологим кліматом та не дуже жарким літом. Навесні рослини витримують приморозки до 8 °С. Для росту хмелю влітку сприятливою є температура 20—25 °С.E4 | Сходи саджанців з’являються через 7-10 днів, живців — через 10 — 15 днів. За цей час на поверхні ґрунту може утворитися кірка, яку руйнують розпушуванням міжрядь. При з’явленні на поверхні ґрунту приблизно 75 % сходів перевіряють стан плантації і саджанці або живці, які не проросли, замінюють запасними.Після проростання хмелю і висоті рослин 50 — 60 см стебло заводять на підтримки й розпушують міжряддя культиваторами одночасно з боронуванням на глибину 10 — 12 см.Протягом вегетації на плантаціях хмелю першого року життя проводять 4-5 розпушувань міжрядь і одне підгортання рослин плугом-розпушувачем ПРВМ-3Х. На другий рік життя хмелю рано навесні розорюють і розгрібають гребені, а на матках обрізують бічні кореневища та підземні стебла минулого року. Висота обрізування стебел залежить від стану рослин: на сильнорозвинених рослинах їх обрізують повністю, на слаборозвинених — над першою та другою парою вічок. Проводять також механізоване обрізування маток з використанням пристрою ПКХ-1 на плузі-розпушувачі.Сильно пошкоджені або відмерлі рослини викорчовують і на їх місце висаджують нові живці або саджанці із шкілки. На 1 га густота продуктивних стебел насаджень має бути 14 — 16 тисяч. Обрізані стебла й інші рештки вивозять за межі плантації і знищують.Після обрізування хмелю вносять гербіциди і розпушують ґрунт у міжряддях. Для знищення бур’янів використовують такі гербіциди, як 50 %-й ситрин (3,5 – 5 кг/га), 50 %-й дуал (2,5 л/га), 48 %-й базаг-ран (2,1 л/га) та ін. З появою пагонів завдовжки 60 — 70 см проводять рамування — вирізують зайві пагони, залишаючи на кожному кущі по 5 — 6 найкраще розвинених центральних пагонів.Для прискорення достигання шишок застосовують хімічне рамування, обприскуючи рослини 40 %-м розчином аміачної селітри при висоті пагонів 70 — 80 см. Після рамування проводять перше підживлення хмелю повним мінеральним добривом (по 45 кг/га азоту, фосфору і калію). Через 6-7 днів після проведення рамування стебла заводять на підтримки — два стебла на дві підтримки біля кожного куща. Зайві вирізують й вивозять із хмільника.При висоті рослин 3-4 м їх підгортають з одночасним внесенням фосфорно-калійних добрив у дозі 30 – 45 кг/га д. р. Для підвищення врожаю хмелю рослини пасинкують — обрізують зайві нижні бічні гілки на відстані 2 — 3 см від головного стебла та молоді пагони, які з’являються на поверхні ґрунту, та пінцирують — прищипують бічні гілки на висоті до 2 м від поверхні ґрунту, чеканять — обрізують над шпалерою верхівки стебел.Для знищення люцернового довгоносика і бліх рослини обприскують хлорофосом (0,3 — 0,5 %-м розчином по 0,3 — 0,5 л на кущ хмелю). З появою на рослинах павутинного кліща, попелиці хмільники обробляють 40 %-м фосфамідом (1,5-6 л/га), 25 %-м антіо (1,5-6 л/га) або біопрепаратом бітоксибацилліном (2 — 4 кг/га). Проти хвороб хміль обприскують 80 %-м полікарбацином (4 — 8 кг/га), 80 %-м цинебом (4-8 кг/га) або 80 %-м купрозаном (4-8 кг/га), 25 %-м ридомілом (1 — 1,5 кг/га) та ін. Проти вірусних хвороб використовують сульфат цинку (3 кг/га). | На продуктивних хмільниках із підвищеною кислотністю грунтового розчину,відповідно до технологічного проекту вирощування хмелю, восени на глибокогумусних грунтах перед оранкою міжрядь, внесенням органічних і мінеральних добрив, підгортанням гребенів на зиму проводять вапнування грунтів за повною нормою (у перерахунку на CaCO3). Норми вапна на грунтах різного гранулометричного складу і з різною величиною кислотності грунтового розчину встановлюють із розрахунку, щоб рН довести до 6,5. Для вапнування кислих грунтів використовують вапнякові добрива із залученням відходів виробництва, в яких є кальцій, та місцевих покладів і мінералів. Це м’яка крейда, що містить 90–100% вуглекислого кальцію, молотий (20–25%) вапняк, зернисті фосфати, мергелі, торфо-туфи,калімагнезія, глауканіт. З осені, після вапнування грунтів, міжряддя розорюють плугом-культиватором марки ПКХ-3 з одночасним унесенням гноєрозкидачем (смугою по гребеню) половинної норми органічних добрив — гною або торфо-гнойових компостів. Норми органічних добрив вносять згідно з агрохімпаспортами з урахуванням вмісту гумусу. Разом із органічними добривами на грунтах легкого гранулометричного складу локально в борозну вносять повною нормою фосфорні й калійні добрива з подальшою культивацією міжрядь. Дози мінеральних добрив потрібно коригувати з урахуванням наявності рухомих форм елементів живлення в кореневмісному шарі грунту. У разі одночасного внесення мінеральних добрив із органічними нормифосфору зменшують на ту кількість, яка міститься в органічній речовині. Норми калійних добрив визначають з урахуванням кислотності грунтового розчину: якщо вона вища рН 6,5, то норму добрив збільшують на 20–25%. Для рослин хмелю кращими формами мінеральних добрив є аміачна селітра, ачна селітра, сечовина, карбамід, сірчанокислий амоній, аміачна вода, водний аміак, гранульований суперфосфат, калімагнезія, калімагнезієвий концентрат, а також усі види змішаних, складних, рідких і комбінованих туків. Дерново-підзолисті грунти Полісся характеризуються високим коефіцієнтом фільтрації і вимиванням інфільтраційними водами елементів живлення з кореневмісного шару грунту. Тому нітратні та нітратно-аміачні форми азотних добрив треба вносити навесні. Фосфорні й калійні можна вносити як восени, так і навесні під культивацію міжрядь, урожайність хмелю й агрохімічні показники грунту при цьому не змінюються. Для підвищення родючості легких дерново-підзолистих грунтів способом їх поповнення органічною речовиною й елементами живлення до оптимального рівня рано навесні, після зачищення хмелеплантації від рослинних решток і поточного ремонту шпалери, проводять розорювання рядів хмелю на глибину не менше 15–20 см і ширину гребеня до 25 см. На дно борозни, утвореної під час розорювання гребенів, перед обрізуванням кореневищ, відповідно до агрохімпаспортів, вносять органічні добрива (гній, гноївка, складні торфо-компости) з обов’язковим додаванням до них аміачної води чи мінерального азоту. На грунтах із низьким рівнем забезпеченості фосфором і калієм доцільно застосовувати органічно-мінеральну систему удобрення, яка забезпечує оптимальний рівень родючості грунту й бездефіцитний баланс гумусу. Якщо рівень забезпеченості цими елементами середній або високий, застосовують підтримуюче локально-рядкове удобрення хмелю половинною нормою добрив. Локальне внесення в борозну органічних і мінеральних добрив ближче до кореневої системи не тільки оптимізує процеси трансформації органічних речовин і елементів живлення в кореневмісний шар грунту, а й є одним із вагомих агротехнічних заходів підвищення ефективності добрив і збереження родючості грунту, зменшення втрат азотних сполук і біогенних елементів у процесі вимивання, економнішого використання наявних запасів вологи, поліпшення умов для росту й розвитку рослин хмелю. Локальне внесення добрив підвищує коефіцієнт використання рослинами поживних речовин зі збільшенням окупності мінеральних добрив на 25–30% завдяки приросту врожаю, без зниження якісних показників шишок хмелю. Дози добрив оптимізують, залежно від рівня забезпеченості грунтів елементами живлення, за відповідними фазами вегетації рослин, враховуючи терміни та способи застосування органічних і мінеральних добрив, їх післядію та поправочні коефіцієнти використання елементів із мінеральних добрив на органічному фоні на програмований рівень урожайності хмелю. | Районовані сорти хмелю: Альта, Граніт, Кумир, Потіїв-ський, Регент, Слов’янка (Станіслава) та ін. Хміль садять однорічними саджанцями або живцями, але доцільніше закладати плантації саджанцями, оскільки вже у перший рік хмільники дають значні врожаї шишок. | cадять хміль на початку весняних польових робіт, коли проводять обрізування матки. Саджанці кладуть у родючий орний шар землі так, щоб верхня частина їх була на глибині 15—20 см від поверхні ґрунту. Незаповнену частину ямки поступово засипають землею під час догляду за рослинами.Однорічні саджанці вирощують у шкілці, куди висаджують живці завдовжки 8—10 см, не менш як 1,5—2 см завтовшки з двома-трьома парами бруньок. Живці заготовляють на хмільниках віком 4—12 років. Висаджують живці напровесні в ямки із шириною міжрядь 1—1,25 м і відстанню у рядках 30 см. Зверху їх прикривають шаром землі 4—5 см. У шкілці обов’язково ставлять кілки заввишки 2—3 м для підтримування стебел рослин. За рослинами в шкілці старанно доглядають: розпушують грунт у міжряддях, виполюють бур’яни тощо | У жовтні поле під хмільник маркірують, влаштовують шпалери і викопують ямки розміром 60 х 60 х 60 см. На 1 га майбутнього хмільника закопують 145—150 стовпів заввишки 8—9 м та 60 брусків для якорів. Стовпи закопують рівними рядами. Поверх стовпів натягують оцинкований дріт, від якого до кожного куща протягують дротяні підтримки. Останні натягують за допомогою кілочків, забитих у ґрунт на відстані 30— 35 см від місця висаджування рослин. Останнім часом для влаштування шпалер використовують залізобетонні опори. Саджанці хмелю рекомендують висаджувати за схемою 2,5 х 1 м по два живці у гніздо. Садять хміль також і в борозни на глибину 10—12 см. Ранньою весною ямки наполовину засипають добре перепрілим гноєм, змішаним із землею (5—6 кг перегною + земля орного шару). Поверх цієї суміші насипають родючу землю шаром 15 см. До садіння ямки залишають незасипаними. | Сходи саджанців з’являються через 7-10 днів, живців — через 10 — 15 днів. За цей час на поверхні ґрунту може утворитися кірка, яку руйнують розпушуванням міжрядь. При з’явленні на поверхні ґрунту приблизно 75 % сходів перевіряють стан плантації і саджанці або живці, які не проросли, замінюють запасними.Після проростання хмелю і висоті рослин 50 — 60 см стебло заводять на підтримки й розпушують міжряддя культиваторами одночасно з боронуванням на глибину 10 — 12 см.Протягом вегетації на плантаціях хмелю першого року життя проводять 4-5 розпушувань міжрядь і одне підгортання рослин плугом-розпушувачем ПРВМ-3Х. На другий рік життя хмелю рано навесні розорюють і розгрібають гребені, а на матках обрізують бічні кореневища та підземні стебла минулого року. Висота обрізування стебел залежить від стану рослин: на сильнорозвинених рослинах їх обрізують повністю, на слаборозвинених — над першою та другою парою вічок. Проводять також механізоване обрізування маток з використанням пристрою ПКХ-1 на плузі-розпушувачі.Сильно пошкоджені або відмерлі рослини викорчовують і на їх місце висаджують нові живці або саджанці із шкілки. На 1 га густота продуктивних стебел насаджень має бути 14 — 16 тисяч. Обрізані стебла й інші рештки вивозять за межі плантації і знищують.Після обрізування хмелю вносять гербіциди і розпушують ґрунт у міжряддях. Для знищення бур’янів використовують такі гербіциди, як 50 %-й ситрин (3,5 – 5 кг/га), 50 %-й дуал (2,5 л/га), 48 %-й базаг-ран (2,1 л/га) та ін. З появою пагонів завдовжки 60 — 70 см проводять рамування — вирізують зайві пагони, залишаючи на кожному кущі по 5 — 6 найкраще розвинених центральних пагонів.Для прискорення достигання шишок застосовують хімічне рамування, обприскуючи рослини 40 %-м розчином аміачної селітри при висоті пагонів 70 — 80 см. Після рамування проводять перше підживлення хмелю повним мінеральним добривом (по 45 кг/га азоту, фосфору і калію). Через 6-7 днів після проведення рамування стебла заводять на підтримки — два стебла на дві підтримки біля кожного куща. Зайві вирізують й вивозять із хмільника.При висоті рослин 3-4 м їх підгортають з одночасним внесенням фосфорно-калійних добрив у дозі 30 – 45 кг/га д. р. Для підвищення врожаю хмелю рослини пасинкують — обрізують зайві нижні бічні гілки на відстані 2 — 3 см від головного стебла та молоді пагони, які з’являються на поверхні ґрунту, та пінцирують — прищипують бічні гілки на висоті до 2 м від поверхні ґрунту, чеканять — обрізують над шпалерою верхівки стебел.Для знищення люцернового довгоносика і бліх рослини обприскують хлорофосом (0,3 — 0,5 %-м розчином по 0,3 — 0,5 л на кущ хмелю). З появою на рослинах павутинного кліща, попелиці хмільники обробляють 40 %-м фосфамідом (1,5-6 л/га), 25 %-м антіо (1,5-6 л/га) або біопрепаратом бітоксибацилліном (2 — 4 кг/га). Проти хвороб хміль обприскують 80 %-м полікарбацином (4 — 8 кг/га), 80 %-м цинебом (4-8 кг/га) або 80 %-м купрозаном (4-8 кг/га), 25 %-м ридомілом (1 — 1,5 кг/га) та ін. Проти вірусних хвороб використовують сульфат цинку (3 кг/га). | Збирання хмелю вручну або хмелезбиральними машинами (4Х-4Л або ХМП-1,6) починають у технічній стиглості, коли шишки стають щільними, мають специфічний аромат, сіре забарвлення та золотисто-зелене або лимонно-жовте забарвлення лупуліно-вих залозок. У цей час шишки містять максимальну кількість альфа-кислот, ефірної олії, поліфенолів. В основних хмелярських районах збирання закінчують до 15 — 29 вересня. Запізнення із збиранням погіршує якість шишок внаслідок висипання лупулінових зерен. Свіжозібрані шишки, які містять до 80 % води, на пунктах післязбиральної обробки спочатку підлягають 12 — 14-годинному активному вентилюванню підігрітим повітрям (до 30 °С), завдяки якому вологість їх зменшується на 25 — 30 %. Після вентилювання шишки висушують у сушильних камерах спеціальних сушарок (ПХБ-750К) прогрітим повітрям до 40 — 50 °С з доведенням вологості до 9 — 10 %. Висушені шишки вивантажують із сушарок у прибудовані до них сухі й темні приміщення для відлежування. Для цього їх розкладають на дерев’яних настилах спочатку шаром 70 — 80 см з поступовим підвищенням до 1,5 — 2 м. Після відлежування всі шишки у 1,5 — 2-метро-вому шарі рівномірно зволожуються за рахунок вологи атмосферного повітря до вологості 11 — 13 %. Якщо атмосферне повітря недостатньо вологе, то при відлежуванні шишки злегка зволожують дрібно розпиленою холодною водою або використовують пароутворювачі з поданням пару під шар хмелю. Для збереження цінних речовин у шишках їх піддають сульфітації — у спеціальній сушильній камері сірчаним газом підпаленої сірки. Відлежаний хміль-сирець пакують у поліетиленові або джутові мішки й відправляють на хмелеприймальні пункти або хмелефабрики для остаточного доведення його до необхідних товарних кондицій згідно із стандартом.Восени після збирання шишок і побуріння та підсихання стебел з листям хміль зрізують, знімають з дроту і вивозять з хмільників для спалювання. Плантації старанно очищають від рослинних решток, вносять гній або компости (40 — 50 т/га) та фосфорно-калійні мінеральні добрива (4-4 ц/га суперфосфату, 2-3 ц/га 40 %-ї калійної солі або 1,5 ц/га хлориду калію), проводять у плантаціях оранку з приорюванням хмелю на зиму. | Зібраний хміль сушать спочатку на повітрі, а потім у сушарнях за температури 55—65 °С. Зберігають шишки за вологості не вищій за 10—12%. Через 1,5—2 тижні після сушіння хміль пресують, пакують у мішки розміром 1 х 2 м і відправляють на переробні фабрики. | Шишки хмелю використовують також для виготовлення рідких дріжджів для хлібопекарської промисловості при випіканні пшеничного хліба, виробництві безалкогольних напоїв, як консервант плодів і овочів. З гірких речовин хмелю виготовляють лікувальні фармакологічні препарати. Стебла хмелю можна використовувати для виготовлення міцного грубого волокна. |