| Рис – гідрофільна рослина, але транспіраційний коефіцієнт його невисокий – близько 400 500. Ця величина зберігається при безперебійному водопостачанні, при порушенні його транспіраційний коефіцієнт підвищується. Висока потреба рису в регулярному постачанні водою пояснюється низьким вмістом її у тканинах. Якщо в пшениці, соняшника та інших культур на одиницю сухої речовини припадає 4 5 частин води, то в рису лише 2 3. Тому навіть при незначному обезводненні тканин рису знижується асиміляція і припиняється ріст. Крім того листки і корені його мають слабку вбирну здатність. В умовах постійного затоплення корені рису майже не мають кореневих волосків, що значно знижує вбирну здатність кореневої системи. Ґрунтовий розчин при затопленні надходить у рослину через всю поверхню екзодерми коренів, які скидають із себе непроникну покривну тканину внаслідок руйнування клітин епідермісу. Вони не руйнуються лише в незатопленому структурному ґрунті. Корені рису в цих умовах бувають покриті кореневими волосками і не відрізняються від коренів інших злакових. Слабку вбирну здатність має і насіння рису. Тому воно нормально проростає тільки при добрій насиченості ґрунту водою. Насіння краще проростає без затоплення. Проте, на засолених ґрунтах умови проростання і початкового розвитку рослин при затопленні поліпшуються. Рис – теплолюбна рослина південного походження. Насіння його може проростати при температурі не нижче 12 14°С, в окремих сортів – не нижче 10°С. Оптимальна температура проростання близько 25°С. Зниження температури ґрунту і води затримує появу сходів. У міру розвитку рису потреба його в теплі змінюється: в період кущіння необхідна температура 16 18°С, під час цвітіння – 18 21°С, на початку достигання – 19 25°С, в період воскової й повної стиглості – 12 15°С. Рис добре переносить високі температури (37 40°С) і припиняє розвиток при температурі 5°С. Проте його можна вирощувати в районах відносно невисокої теплозабезпеченості. Період від сівби до сходів тривалий (понад 10 15 днів). І рослини в цей час відзначаються високою чутливістю до засміченості ґрунту. Рис – рослина короткого дня, але в той же час він дуже світлолюбний. При недостачі світла рослини дуже уражуються грибними хворобами. Для розвитку рису необхідна температура ґрунту 20°С, без різких добових коливань. Цьому сприяє постійний шар води при затоплюваній культурі. Незважаючи на те, що корені рису пристосовані до анаеробних умов і тривалого перезволоження, періодичне скидання води, що поліпшує аерацію, впливає на ріст і розвиток рослин. Висока потреба в кисні повітря з’являється у рослин у період кущіння, тому шар води в цей час знижують, а іноді й зовсім на деякий час спускають воду. Короткочасне – протягом 10 днів – просушування ґрунту в період максимального кущіння позитивно впливає на розвиток рослин і продуктивність рису. Даний водний стрес особливо ефективний на фоні високих норм азотних добрив. Вузол кущіння в рису утворюється на поверхні ґрунту. Кущіння і диференціація конуса наростання – одна з відповідальних фаз, умови проходження якої в значній мірі впливають на врожай. У фазі кущіння закладаються репродуктивні органи. В критичний період, від кущіння до викидання волотей, рослини вибагливі до води. Це період швидкого наростання наземної маси. До викидання волотей формуються генеративні органи. Нормальний хід цього процесу різко порушується при недостатній кількості води і поживних речовин. У період диференціації тканин, що утворюють пилок і яйцеклітини, велике значення має освітленість рослин. На формування колосків, квіток і плодючість впливає температура води. При підвищеній температурі прискорюються диференціація колосків і початок формування квіток, різко збільшується кількість колосків і плодючість (фертильність) квіток. Знижена ж температура в цей період призводить до різкого зменшення кількості колосків та їх озерненості. Волоть рису при сприятливих умовах водопостачання і живлення в період викидання здатна розростатися і утворювати бокові гілки із зерном, що сприяє підвищенню врожаю. При нестачі ґрунтової вологи у фазі викидання волотей – цвітіння, сухості і дуже високій температурі повітря спостерігається загибель або слабке проростання пилку, що в результаті викликає череззерницю і зниження врожаю. Фаза викидання волотей – цвітіння триває 10 15 днів. Скидання води з подальшим підсиханням ґрунту під час цвітіння особливо різко знижує урожай рису. Цей період вважається критичним у фазі наливання зерна також потрібний стійкий приплив вологи, тоді як після настання молочної стиглості потреба у воді помітно знижується. В цей час починається відмирання нижніх листків.тК.П. Шумакова наводить такі дані добового водоспоживання рису в умовах Північного Кавказу, які характеризують закономірні зміни його розмірів за фазами (при періодичному зрошенні): сівба кущіння – 15, кущіння – 42, вихід у трубку колосіння – 72, колосіння цвітіння – 101, наливання – 68, воскова повна стиглість – 23 м3/га. | Рис вирощують у спеціалізованих п’яти-, шести- і семипільних сівозмінах. Одержання високих урожаїв рису можливе тільки на ґрунтах, багатих азотом. Тому кращими його попередниками є культури, які нагромаджують азот у ґрунті: люцерна, горох, горохо-вівсяні сумішки, вирощувані в меліоративному полі. За узагальненими даними ряду досліджень підвищення врожаю зерна рису становить: при розміщенні по зайнятому пару – 2,2 ц/га, по обороту пласта люцерни – 10,6, по пласту люцерни – 21,1 ц/га. Урожайність рису по пласту бобових трав перевищує 80-90 ц/га, що на 20-З0 ц/га більше, ніж при беззмінному його вирощуванні на фоні високих норм мінеральних добрив, характерно ще й те, що по пласту багаторічних трав рис не вилягає навіть при врожайності 85-95 ц/га, в беззмінних посівах вже при врожайності 60 ц/га спостерігається його вилягання. Беззмінне вирощування рису збільшує засміченість полів осокою, просянками і знижує урожай зерна на третій-четвертий роки. Для збереження і підвищення родючості ґрунту рис у сівозмінах чергують з культурами менш гідрофільними, які вирощують без інтенсивного зволоження ґрунту. Таке поєднання інтенсифікує розвиток мікрофлори ґрунту, сприяє розкладу органічної маси. В результаті підвищується родючість ґрунту і збільшується врожайність рису. При беззмінному вирощуванні культури протягом трьох-чотирьох років і більше в ґрунті переважають відновні процеси, насіння рису розвиваються в недоокисленому середовищі й значно знижує польову схожість. Для поліпшення водно-фізичних властивостей ґрунту рисові сівозміни ущільнюють проміжними посівами сидеральних культур: влітку – горох, вика і ярий ріпак у сумішці з вівсом, восени – озиме жито, пшениця, озимий ріпак, тритикале у сумішці з зимуючим горохом або викою. Озиме жито висівають у достигаючий рис у кінці серпня – на початку вересня літаком за 5-6 днів до остаточного скидання води перед збиранням. Злако-бобові або ріпакові сумішки сіють після збирання рису зерновими сівалками.Весною наступного року перед сівбою рису зелену масу сидератів загортають у ґрунт важкими дисковими боронами в декілька проходів або заорюють плугами. Зелену масу проміжних посівів можна використовувати і на корм восени і в ранньовесняний період. Підвищення врожаю рису від сидератів становить 10?17%. | Кращими для нього є родючі грунти з слабокислою реакцією (рН 5,5-6,5). Рис добре переносить середню засоленість грунту. Найбільш придатні для вирощування рису наносні грунти річкових долин , що добре утримують воду. Непридатними є сильно заболочені, а також легкі піщані грунти. | Основним завданням обробітку грунту є мобілізація його родючості, поліпшення аерації, знищення кореневищ і сходів бур’янів, вирівнювання поверхні грунту. При розміщенні рису після багаторічних трав поле без попереднього дискування орють плугом з передплужниками на глибину 27-30 см. Є рекомендації зяблевої оранки не проводити, а весною після відростання люцерни, приорювати зелену масу її як сидеральне добриво. Після інших попередників, чи розміщенні рису після рису, проводять лущення стерні дисковими лущильниками, а пізніше оранку на глибину 20-22 см. Весняний обробіток розпочинають з боронування важкими боронами для закриття вологи. При потребі проводять вирівнювання поверхні з допомогою скреперів і планувальників Д-719, ПА-4 в агрегаті з трактором Т-150. До сівби проводять 2-3 поверхневі обробітки з допомогою культиваторів КПС-4, КФГ-3,6. Глибина розпушування – 16-18 см. З допомогою КФГ-3,6 загортають в грунт внесені мінеральні добрива. Для передпосівного обробітку можна використати комбіновані агрегати. | 3 урожаєм 60 ц/га зерна, рис виносить з грунту 110-130 кг/га азоту, 60 кг/га фосфору і 150-170 кг/га калію. Азоту рослини найбільше потребують під час сходів, формування генеративних органів, наливу зерна. Майже 70% азоту засвоюється рослинами до цвітіння. Основна частина фосфору (90%) і калію (80%) використовується від початку кущіння до цвітіння. Враховуючи невелику рухливість фосфору і калію в грунті, всю норму цих добрив дають в основне внесення. Особливо для рису потрібні азотні добрива. Під водою пригнічуються процеси нітрифікації, частина азоту вимивається в нижні шари грунту і посіви недостатньо забезпечуються доступними сполуками азоту. Органічні добрива (60 т/га) вносять, якщо рис сіють по рису. Мінеральні добрива вносять у нормі NPK60-90. Після люцерни у перший рік вносять N60-90P60-90K60, на другий і третій рік норму добрив збільшують до N120-150P90-120K60-90 Фосфорні і калійні добрива вносять як основне удобрення. При достатньому забезпеченні калієм, його можна не вносити. Азотні добрива (50-70%) вносять як основне удобрення (під культивацію), решту використовують для двох підживлень: перше у фазі сходів, друге у фазі кущіння. При вирощування рису після люцерни немає потреби в азотному підживленні. | Для очистки насіння рису використовують очисні машини-сепаратори. Повітряно-теплове обігрівання за 5-8 днів до сівби сприяє підвищенню енергії проростання і польової схожості. Для запобігання ураження хворобами на початкових фазах росту насіння протруюють препаратами: бенлат (2,0-3,0 кг/га), фундазол (2,0-3,0 кг/га). Застосування плівкоутворюючих речовин зменшує надходження шкідливих речовин у навколишнє середовище, підвищує захисну дію протруйника. Як плівкоутворю-вачі використовують NaKMU, (натрієва сіль карбоксиметилце-люлози) і ПВС (полівініловий спирт), що застосовуються у нормах відповідно 0,2 і 0,5 кг/т насіння. Протруюють за допомогою машин ПС-10, Мобітокс. При потребі під час протруювання насіння обробляють мікроелементами: мідь, магній, молібден, кобальт. Розрізняють сорти рису за скоростиглістю, урожайністю, стійкістю проти вилягання, обсипання зерна, хвороб і за рядом інших ознак. Тривалість вегетаційного періоду поширених сортів рису коливаються від 80 до 140 днів. Кожний сорт закінчує розвиток у різний час залежно від умов року і району вирощування. Для проходження періоду сівба – воскова стиглість зерна для найбільш ранньостиглих сортів рису потрібно 2200°С, ранньостиглих – 2500, середньостиглих – 2725, а пізньостиглих – 3225°С активних температур. На рисових системах вирощують такі сорти: ВНІІР-8847, Дунай, Краснодарський 424, Мутант 428, Перекат, Спальчик. У кожному господарстві бажано вирощувати 2 3 сорти з різною тривалістю вегетаційного періоду. | Висівають рис, коли грунт на глибині загортання насіння прогрівся до 12-15°С і минає загроза приморозків. На півдні України рис сіють в першій половині травня. Сівба після 15 травня приводить до зниження врожайності. Рис має недостатню польову схожість, тому встановлюють підвищену норму висіву. Вона коливається в межах 5-8 млн/га схожих насінин, або 180-230 кг/га. Рис можна вирощувати і як розсадну культуру. | Основний спосіб сівби – рядковий з відстанню між рядками 15 см. Сіють сівалками СЗ-3,6, СРН-3,6. З допомогою сівалки-фрези КФС-3,6 за один прохід агрегату можна внести добрива, провести передпосівний обробіток грунту і сівбу. Застосовують також вузькорядний спосіб сівби (СЗУ-3,6) і перехресний. Загортають насіння на глибину 1-2 см при прогріванні грунту до 13°С. Є рекомендації при ранніх строках сівби (температура грунту 8°С) сіяти на глибину 4-5 см. До 3-5 см збільшують глибину сівби на легких грунтах. | Під час вегетаційного періоду необхідно підтримувати необхідний рівень води. Для знищення однорічних злакових (просоподібні) бур’янів використовують гербіцид ордрам (5,0-7,0 л/га) обприскуючи грунт до сходів (з загортанням) або у фазі 2-3 листків у рису. Фацет (1,0-1,8 л/га) теж вносять у фазі 2-3 листків рису і 3-4 листків бур’янів. Гербіцид сіріус (0,1-0,3 л/га) крім просянки знищує бульбоочерет. Його вносять у фазі 2-3 листків у просянки і 5-6 листків у бульбоочерету. Проти болотяних бур’янів (бульбоочерет, частуха та ін) застосовують агрітокс (1,5-2,0 л/га), 2М-4Х (1,0-1,3 л/га), базагран 480 (2,0-4,0 л/га), базагран хіт (3,0 л/га) вносять у фазі кущіння. Для захисту від хвороб (пірикуляріоз) посіви обробляють фун-дазолом (2 кг/га).Боротьба з шкідниками (попелиці, комарики, прибережна муха здійснюється з допомогою таких інсектицидів: актеллік (0,5 л/га), сумітіон (1,0 л/га). | Збирання рису проводять переважно роздільним способом, тому, що спочатку достигає верхня частина волоті, а потім – нижня. На продовольчі цілі рис починають збирати, коли 75-85% зерна у волотях досягає повної стиглості, на насіння – при 90-95%. Скошують рис на валки при висоті стерні 15-20 см жатками ЖРС-5, ЖРК-5. Обмолочують валки через 3-5 днів при вологості зерна 15-16% комбайнами СКД-6Р, СКГД-6. Можливе повторне обмолочування через 3-4 дні після першого.Пряме комбайнування застосовують при несприятливій погоді, високій вологості грунту у чеках, на зріджених посівах. При проведенні сеникації і десикації пряме комбайнування є егергозберігаючою технологією збирання.Сеникація проводиться для прискореного достигання і кращого наливу зерна. Посіви обробляють у фазі молочної стиглості розчином сечовини з розрахунку 17 кг/га д.р. з мікродозою амінної солі 2,4Д. Норма витрати робочого розчину 150 л/га. Десикація проводиться у фазі повної стиглості зерна для зниження вологості зерна, стебел і листків за 4-5 днів до початку прямого комбайнування. Застосовують хлорат магнію – 26 кг/га, реглон (3 л/га). | Крупу з рису треба зберігати у мішках штабелями висотою не більше 10 мішків при температурі понад 10 °С та вологості до 14 %. За вищої вологості штабель має бути заввишки до 8 мішків. Якщо крупу зберігають при температурі нижче 10 °С, то висоту штабеля можна збільшити до 12, а при температурі 0 °С і нижче — до 14 мішків. Крупу вологістю 13 % і з вмістом жиру 6 — 8 % зберігають у мішках штабелями по 8 мішків у висоту при температурі вище 10 °С і більш як по 10 мішків при температурі нижче 10 °С. Відносна вологість не повинна перевищувати 60 — 65 %. Температуру і відносну вологість повітря на складі визначають на висоті 1,5 м від підлоги. Температуру перевіряють раз на тиждень, а при систематичному провітрюванні — щодня. Температуру крупи вимірюють при її надходженні на склад, а потім раз на 15 днів при температурі повітря вище 10 °С і раз на місяць при температурі нижче 10 °С. При вологості крупи 14 — 15 % і температурі повітря вище 10 °С температуру крупи контролюють кожні 5 днів. Зараженість шкідниками, запах і смак контролюють раз на місяць при температурі нижче 10 °С і раз на 15 днів при температурі вище 10 °С. Вологість визначають раз на місяць. | Зріле насіння вживають в їжу, переробляють на крупу. |