| Пшениця озима – досить холодостійка культура. Насіння починає проростати за температури 1 – 2°С у посівному шарі , але оптимальна температура проростання насіння пшениці озимої 12 – 20°С. Кращі строки сівби припадають на період із середньодобовими температурами повітря 14 – 17°С. Культура вимоглива до вологи, насіння для набухання потребує 55-60% води його маси. Високу продуктивність пшениці озимої забезпечують весняні запаси продуктивної вологи в метровому шарі 180-200 мм, а в період колосіння не менш як 80-100 мм. Транспіраційний коефіцієнт коливається від 300 до 700.Залежно від температури, вологості ґрунту та глибини загортання насіння сходи з’являються на 7-9-й день після сівби. Пшениця озима – рослина тривалого дня. Сонячна погода під час сходів сприяє глибшому заляганню вузла кущіння, інтенсивне сонячне освітлення в кінці осінньої вегетації забезпечує нагромадження більшої кількості пластичних речовин і перш за все цукрів, що підвищує морозостійкість рослин. Добре загартовані з осені рослини взимку витримують зниження температури на глибині вузла кущіння -18-19? С. До низьких температур найвища стійкість рослин на початку зими і найнижча під весну.Кущіння починається після утворення 3-4 листків. Із збільшенням глибини залягання вузла кущіння рослини краще укорінюються, мають досить високу морозостійкість та стійкість до несприятливих умов В осінньо-зимовий і весняний періоди. Вихід у трубку починається в кінці фази кущіння (через 30-35 днів після відновлення весняної вегетації). Тривалість періоду від початку виходу рослин у трубку до колосіння, залежно від погодних умов, становить 15-20 днів. Тривалість періоду від колосіння до повної стиглості зерна близько 40 днів. Пшениця озима – вимоглива культура до ґрунтових умов вирощування. | Добрими попередниками для пшениці озимої є культури, які рано звільняють поле і дають змогу вчасно провести обробіток ґрунту і сівбу. Кращими з них у зоні Лісостепу вважаються:• у підзоні достатнього зволоження – багаторічні бобові трави на 1-2 укоси, однорічні, вико- і горохово-вівсяні сумішки, горох на зерно, кукурудза на зелений корм і ранній силос, картопля ранніх сортів. Гіршими є стерньові по¬передники, у тому числі й кукурудза молочно-воскової стиглості на силос,• у підзоні нестійкого зволоження – багаторічні трави на один укіс, однорічні трави на зелений корм (сумішка вико-вівсяна, горохово-вівсяна), зернобобові і бобові (горох, вика, еспарцет), озимі на зелений корм, картопля ранніх сортів, кукурудза на зелений корм, а в підзоні недостатнього зволоження – чорний пар.Незадовільним попередником в обох підзонах є післяукісна кукурудза на силос, висіяна після озимих на зелений корм, і кукурудза на силос у сумішці з соняшником.Найкоротший період повернення, за якого не знижується врожайність пшениці, становить 2 роки. | Найпридатнішими ґрунтами для вирощування пшениці озимої є чорноземи, темно-каштанові, перегнійно-карбонатні, темно-сірі опідзолені та сірі лісові з рН сольової витяжки 6,3 – 7,5. Бонітетна оцінка землі 50-70 балів. | При розміщенні озимини після гороху і всіх попередників, які відносно пізно звільняють поле, рекомендується проводити поверхневий обробіток ґрунту дисковими знаряддями або широкозахватними комбінованими ґрунтообробними агрегатами. Високу якість обробітку ґрунту майже після всіх попередників забезпечують чизельні знаряддя, які проводять розпушування ґрунту на глибину до 35-40 см з одночасним щілюванням, вирівнюванням поверхні поля і подрібненням грудок.При розміщенні пшениці озимої після багаторічних трав у підзоні достатнього зволоження доцільнішою є оранка, а нестійкого зволоження – оранка і поверхневий обробіток забезпечують практично однаковий ефект.Після пізно зібраних попередників, коли розрив у часі між його збиранням і сівбою мінімальний, основний, передпосівний обробіток і сівбу проводять в єдиному технологічному циклі, використовуючи при цьому дискові борони чи лущильники та комбіновані агрегати, які мають у своєму складі котки, культиватори й вирівнювачі та забезпечують високу якість підготовки ґрунту до сівби пшениці озимої за один прохід.Після основного обробітку площі під пшеницю озиму в міру потреби боронують або культивують з метою знищення сходів бур’янів та падалиці врожаю попередньої культури. Післязбиральні рештки на поверхні найкраще загортаються дисковими боронами та комбінованими ґрунтообробними агрегатами | Удобрення є важливим елементом інтенсифікації технології вирощування пшениці озимої, одержання високого врожаю якісного зерна. Зона Лісостепу за своїм ґрунтово-кліматичним потенціалом найсприятливіша для широкого впровадження інтенсивних технологій вирощування пшениці озимої, які передбачають комплекс агротехнічних, агрохімічних і організаційних заходів для створення високопродуктивних посівів і підтримання потенціалу їхньої продуктивності за допомогою азотних підживлень і засобів захисту рослин. У системі живлення пшениці озимої важлива роль належить азоту за його внесення на фоні фосфорних та калійних добрив, що забезпечує збільшення урожайності й покращання якості зерна. Дози мінеральних добрив і строки внесення азоту визначаються рівнем родючості ґрунтів, попередниками, рівнем їхнього удобрення, біологічними особливостями сортів, погодними умовами і станом розвитку ценозу, густотою посіву тощо.На формування 1 т зерна і відповідної кількості соломи пшениця озима витрачає азоту 25-30 кг, фосфору 10-12, калію 25-26 кг, а з урожаєм 4 т/га зерна вона виносить 100-120 кг азоту, 40-48 фосфору та близько 100 кг калію. Дози добрив та співвідношення між елементами мінерального живлення встановлюють з урахуванням забезпеченості ґрунту поживними речовинами та рівня запланованого врожаю. Кращим співвідношенням елементів живлення N: Р: К за вирощування пшениці озимої є 1,5: 1: 1.Рекомендовано вносити мінеральні добрива у таких дозах із розрахунку (кг/га д.р.): на сірих лісових ґрунтах, чорноземах опідзолених і вилугуваних, чорноземах типових – N60-120Р60-90 К60-90, на чорноземах карбонатних – N60-90 Р60-90К30-60.Фосфорні і калійні добрива під пшеницю озиму вносять під основний обробіток ґрунту або під передпосівну культивацію. Частину їх можна вносити локально при сівбі, але доза їх при цьому не повинна перевищувати 25-30 кг/га діючої речовини, щоб не пригнічувати паростки рослин. Переносити недовнесені до сівби фосфорні і калійні добрива у підживлення малоефективно.Азотні добрива в умовах Лісостепу під пшеницю озиму доцільніше вносити роздрібнено у період вегетації рослин. Перед сівбою азотні добрива в дозах 25-30 кг/га вносять лише на ґрунтах, малозабезпечених елементами живлення і після таких попередників, як кукурудза на силос, однорічні злакові трави, які інтенсивно використовують ґрунтові запаси азоту. Після зернобобових попередників допосівне внесення азоту в умовах Лісостепу недоцільне.При визначенні дози азоту у весняне підживлення враховують стан розвитку пшениці озимої після перезимівлі і запаси нітратного азоту у весняний період на основі результатів агробіологічного контролю. Раннє внесення, азоту (II етап органогенезу за Ф.М. Куперман) на добре розвинутих, розкущених густих посівах може значно збільшити непродуктивне кущіння рослин з утворенням значної кількості пагонів підгону. Це послаблює розвиток продуктивних стебел і створює загрозу вилягання. Тому в цьому випадку азот потрібно вносити на пізніших етапах органогенезу рослин, коли він уже не впливає на коефіцієнт кущіння, а забезпечує збільшення числа сегментів у колосі і його довжину. Це припадає на III етап органогенезу. Щоб ефективніше використати азотні підживлення, потрібно точно визначити початок сегментації конусу наростання за результатами агробіологічного контролю.Отже, перше підживлення проводять на II етапі органогенезу на слабо¬розвинутих, зріджених посівах, щоб збільшити продуктивне кущіння. На добре розвинутих посівах уперше підживлюють на III етапі органогенезу для посилення процесів сегментації і збільшення довжини колоса. Доза азоту в перше підживлення становить 25-30% повної дози внесення, а в друге – 50-60%. Друге підживлення проводять на IV-V етапах органогенезу. Воно сприяє кращому росту бічних стебел, які за продуктивністю наближаються, до стебел першого порядку. Проводять його, використовуючи технологічну колію, за допомогою начіпних розкидачів типу НРУ-05, НРУ-06.Третє підживлення азотом, яке проводять у період від початку фази колосіння до наливу зерна (VIII-X етап), збільшує тривалість активної діяльності верхнього листка і впливає більшою мірою на покращання якості зерна, ніж на врожайність. При його проведенні вносять решту, 15-20% загальної дози, азоту. При цьому використовують результати тканинної діагностики. В першу чергу третє підживлення слід проводити на посівах сильних і цінних пшениць. На фуражних посівах його проведення недоцільне.За умов ресурсного дефіциту дози добрив можна знижувати до NPK30-45 з використанням побічної продукції попередників (солома злакових та зернобобових культур, сидерати, зелена маса поукісних і післяжнивних посівів зернових, олійних і зернобобових культур). Ефективним доповненням та частковою заміною азотних добрив є мікродобрива на основі хелатних форм макро- і мікроелементів, біологічні та хімічні препарати рістстимулюючої дії, а також препарати асоціативних азотфіксуючих мікроорганізмів. Оброблення насіння і посівів озимих культур біосгимуляторами (емістим, агростимулін, триман та ін., що зареєстровані у «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні») забезпечує приріст урожаю до 0,3—0,5 т/га, що економічно та енергетично виправдовує застосування цього заходу. Оброблення посівів біосгимуляторами можна поєднувати також із внесенням пестицидів у системах захисту пшениці озимої. | Сортовий склад пшениці озимої постійно змінюється. Так до Державного реєстру сортів рослин України на 2008 р. було занесено 161 сорт пшениці озимої, у тому числі для лісостепової зони – 114. Серед сучасних сортів найкраще себе зарекомендували у виробничих умовах Лісостепу: Артеміда (рік занесення до Реєстру 2008), Золотоколоса (2006), Миронівська65 (2000), Поліська 90 (1994), Смуглянка (2004), Столична (2005), Ювілейна 100 (2008), Аналог (2008), Богдана (2006), Калинова (2008), Колос Миронівщини (2008), Волошкова (2008), Бенефіс (2008) та ін.З метою кращого використання екологічних умов та різноманітного агротехнічного фону, особливо попередників, у господарствах доцільно вирощувати 2-3 сорти пшениці озимої, які істотно різняться за тривалістю вегетації та реакцією на елементи агротехніки. Перевагу слід надавати сортам, які менше уражаються хворобами та пошкоджуються шкідниками, є стійкішими до стресових умов перезимівлі, вилягання, негативної дії бур’янів і формують високоякісне зерно. | Строки сівби. Найважливіше значення для формування урожаю має оптимальне поєднання факторів життя в початкові фази росту й розвитку. Чим сприятливіші умови для проходження І і II етапів органогенезу, тим вища продуктивність рослин.Найсприятливішою фазою розвитку пшениці озимої перед входженням у зиму є кущіння (II етап органогенезу). А тому, визначаючи календарні строки сівби пшениці, слід враховувати (В.Ф. Сайко, 1986), що рослини за період осінньої вегетації повинні утворювати два синхронно розвинених пагони, щоб колосоносні стебла сформувались, в основному, із головних пагонів, а для цього за достатньої вологозабезпеченості необхідно 45-50 днів осінньої вегетації.Для визначення календарних строків сівби пшениці озимої перш за все необхідно забезпечити одержання сходів не пізніше, ніж на 8-10-й, максимум 12-й день після сівби, що сприяє підвищенню польової схожості насіння і синхронному розвитку колосоносних пагонів.Оптимальними строками сівби будуть ті, за яких рослини в осінній період не переходили б до III етапу органогенезу. Тому до посівних робіт слід приступати при переході середньодобової температури повітря через +150С у бік зниження.За узагальненими даними дослідних установ Лісостепу, оптимальні строки сівби пшениці озимої в останнє десятиріччя припадають: ? у під зоні недостатнього зволоження на 15-25 вересня, ? у під зонах нестійкого і достатнього зволоження – на 20-30 вересня.Розпочинати сівбу озимини слід із сортів пізньо-, середньостиглих і закінчувати ранньостиглими. Під час сівби пшениці озимої після різних попередників потрібно дотримуватись правила: починати її потрібно по гірших попередниках (кукурудза на силос, злакові трави) і закінчувати після кращих (зернобобові, зайняті пари).За недостатніх запасів продуктивної вологи в ґрунті можливі деякі відхилення від оптимальних строків сівби як у сторону допустимо ранніх (північно-східні райони Лісостепу), так і в сторону допустимо пізніх (південні і південно-західні райони Лісостепу). За таких умов перевагу потрібно надавати більш пластичним сортам, які порівняно з іншими за таких умов менше знижують урожайність. Недопустимо сіяти озимі у напівсухий ґрунт, коли вологи достатньо тільки для набухання насіння. На таких площах їх слід висівати лише після зволоження , у межах допустимих строків сівби, що буде гарантувати добру перезимівлю озимих.Після закінчення оптимальних строків сівби сіяти пшеницю озиму не рекомендується, а навесні ці площі доцільніше засіяти пшеницею ярою, ячменем ярим, горохом, кукурудзою, соєю, гречкою, просом та іншими зерновими культурами залежно від сівозміни, кон’юнктури ринку та погодних умов весняної вегетації.Особливої уваги також вимагають такі попередники, як кукурудза на силос та багаторічні трави на два укоси. Вони значно висушують ґрунт, а пізні строки їхнього збирання вимагають високої чіткості при організації посівних робіт. У більшості років посіви після цих попередників через пізні строки сівби і порушення технології вирощування ремонтуються або пересіваються. Тому там (як виняток), де до початку сівби не створено оптимальних умов для одержання сходів та нормального розвитку рослин, доцільно озимі замінити на ярі зернові, пам’ятаючи, що відповідно до чергування культур у сівозміні необхідно забезпечити попередниками цукрові буряки, кукурудзу та інші культури.Слід звернути увагу на те, що пшениця озима, посіяна в ранні (до 15 вересня) строки, значно більше пошкоджується хворобами, приховано стебловими і ґрунтовими шкідниками, переростає, що знижує її зимостійкість і врожайність та вимагає додаткових витрат ресурсів на проведення захисних заходів. І, навпаки, за дуже пізніх строків сівби рослини з осені не встигають розкущитись, накопичити достатню кількість пластичних речовин, такі посіви часто зріджуються, формують неповноцінний урожай і навіть гинуть від несприятливих умов перезимівлі.Норми висіву. Норма висіву забезпечує оптимальну густоту продуктивного стеблостою. Вона залежить від попередників, вологості та родючості ґрунту, строку сівби та біологічних властивостей сорту. В основу розрахунків норм висіву повинна покладатися необхідність одержання густоти сходів у межах 380-400 шт./м2 для сортів із низьким коефіцієнтом кущіння, а для сортів, які інтенсивно кущаться – 320-350 шт./м2. При розриві у показниках між лабораторною схожістю та енергією проростання на 10% і більше норму висіву потрібно збільшувати на 8-10%.Для районованих у Лісостепу сортів пшениці озимої оптимальна норма висіву знаходиться в межах від 4 до 5,5 млн/га схожих насінин. Після добре підготовлених парових попередників норма висіву становить 3,5-4,0 млн/ га, після пізніх непарових попередників – 5-5,5 млн/га.Для короткостеблових сортів норму доцільно збільшувати на 15-20%. Для отримання дружних сходів за несприятливих умов та при запізненні з сівбою вона також дещо збільшується. Проте загущувати посіви пшениці озимої більше 6 млн шт./га в умовах Лісостепу недоцільно. | Способи сівби. Із способів сівби пшениці озимої найпоширенішим є звичайний рядковий з міжряддям 15 см. Обов’язковим прийомом при сівбі пшениці озимої повинно бути залишення технологічної колії для проходів агрегату під час догляду за посівами. Високу агрономічну й економічну ефективність сівби забезпечують пневматичні сівалки точного висіву з міжряддями 10,5-12,5 см та сівалки іноземного виробництва для вирощування пшениці озимої за технологією «No till».Глибина загортання насіння. Поява своєчасних і дружних сходів, нормальний розвиток і перезимівля рослин, формування високого врожаю значно залежать від глибини загортання насіння, яка повинна бути 3-4 см і не глибше 5-6 см за посушливих умов, що вимагає якісного передпосівного обробітку ґрунту і наявності продуктивної вологи в ньому. При запізненні з сівбою, а також за оброблення насіння протруйниками, які мають ретардантний ефект, глибину загортання насіння обов’язково потрібно зменшувати до 2-3 см, а норму висіву збільшувати на 10%. | Догляд за посівами. Після сівби за нестачі вологи у верхньому шарі і недостатньому осіданні ґрунту проводять коткування кільчасто-шпоровими котками.Узимку уважно стежать за станом перезимівлі рослин. Найбільш поширений і точний спосіб визначення стану озимих – метод відрощування рослин у монолітах.Для боротьби з виляганням посівів, особливо на високих агрофонах, необхідно застосовувати ретарданти. Цей захід більш актуальний щодо сортів, нестійких до вилягання. У «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні» на посівах пшениці можна застосовувати: терпал (2,5 л/га), хлормекват-хлорид (2,0 л/га). Слід зауважити, що застосування названих регуляторів росту не тільки знижує інтенсивність вилягання рослин, завдяки зменшенню висоти стебла, але й перерозподіляючи продукти біосинтезу в рослинах пшениці, сприяє більшій озерненості колосу і підвищує врожайність. Застосовувати ретарданти слід на початку виходу в трубку (IV—V етапи органогенезу).Захист посівів пшениці озимої від бур’янів, шкідників і хвороб проводять згідно з агробіологічним контролем за фітосанітарною ситуацією в полі. Вид і дозу препаратів вибирають залежно від виду шкодочинного об’єкта та економічних порогів шкодочинності.Заходи щодо покращання якості зерна пшениці озимої. Харчова цінність зерна, продуктів його переробки, технологічні якості визначаються, головним чином, вмістом у ньому білка, кількістю та якістю клейковини. Зерно м’якої та твердої пшениці озимої, призначене для використовування на продовольчі, непродовольчі потреби й експортування, оцінюється за ДСТУ 3768:2004 і закупівельні ціни на пшеницю встановлюються залежно від класу зерна, що зумовлює велику різницю в економічних показниках прибутковості від його продажу на внутрішньому і міжнародному ринках. Одержання високоякісного зерна значною мірою залежить від ґрунтово-кліматичних умов, особливостей сорту і технології вирощування. Для вирощування високоякісного зерна пшениці озимої необхідно підбирати відповідні сорти, витримувати всі елементи технології вирощування.Важливе значення в технології вирощування для одержання високоякісного зерна має добір сортів. Багаторічні дослідження, які проводились на базі стаціонарних дослідів ННЦ «Інститут землеробства НААН України», Миронівського інституту пшениці та інших установ, показали, що впро-вадження сортів сильних та цінних пшениць підвищує рівень виробництва високоякісного зерна на 20-25%. За інтенсивних технологій вирощування при сівбі сортами типу Київська 8, Столична, Перлина Лісостепу, Миронівська 65, Почесна (Престиж), Повага, Тронка, Артеміда вміст білка в зерні пшениці озимої підвищується на 1,1-2,5%, клейковини – на 2,0-3,5%.Високоякісне зерно пшениці озимої можна одержати при розміщенні її посівів після багаторічних бобових трав (конюшина, люцерна, еспарцет) на один укіс, однорічних злаково-бобових трав’яних сумішок на зелений корм, зернобобових (горох, вика, люпин, ранньостиглі сорти сої). Знижується якість зерна після непарових попередників, особливо зернових стерньових та кукурудзи на силос.Важливе значення у підвищенні якості зерна пшениці озимої належить мінеральним добривам і, особливо, азотним. Багаторічними дослідженнями наукових установ встановлено, що внесення під цю культуру невеликих доз азоту 30-40 кг/га сприяє підвищенню урожайності зерна на 0,5-0,7 т/га, але практично не підвищує вміст білка в зерні. За даними Миронівського інституту пшениці, при урожайності зерна 5 т/га і вмісті білка 12% винос азоту з урожаєм становить 150 кг/га, а при вмісті білка 14% – 200 кг/га. Оскільки значна частина посівів пшениці озимої висівається після непарових попередників, після яких вміст азоту в ґрунті дуже низький, то підживлення азотом у дозі 30-40 кг/га сприяло тільки збільшенню врожайності, а для підвищення вмісту білка в зерні азоту було недостатньо. Для формування повноцінного білково-клейковинного комплексу зерна необхідно, щоб рослини були забезпечені азотом не тільки на початку вегетації, а й у період наливу та достигання зерна, для чого застосовують пізні підживлення рослин у фазі колосіння – наливу зерна із внесенням не менше 30-60 кг/га азоту. Значно підвищує якість зерна позакореневе внесення розчину карбаміду (30-45кг/га) способом обприскування посівів. Концентрація розчину (за діючою речовиною) у фазі колосіння не повинна перевищувати 15%, а на початку молочної стиглості зерна – 20%. Доцільно проводити позакореневе підживлення на тих полях, де є можливість підвищення класу якості зерна. За даними ННЦ «Інститут землеробства НААН України», в умовах північної частини Лісостепу застосування в позакореневе підживлення мікродобрив у хелатній формі підвищувало вміст білка в зерні на 0,9-1,4%, клейковини в борошні – на 2,5-4,8%. Необхідність проведення позакореневого підживлення визначають методом тканинної діагностики рослин у кінці фази виходу в трубку.Значно знижує якість зерна вилягання посівів. На полеглих посівах, особливо з раннім виляганням, різко уповільнюються процеси фотосинтезу рослини уражуються хворобами, піддаються дії атмосферних опадів і рос, що призводить до формування щуплого й дрібного зерна, втрати його кольору і блиску. Для боротьби з виляганням посівів застосовують ретарданти, а проти хвороб фунгіциди. Значне зниження якості зерна спричиняють такі небезпечні шкідники як клоп-черепашка, а також злакові попелиці і пшеничний трипс. Тому проводять хімічний захист посівів проти дорослих клопів і їх личинок. Крайові смуги полів шириною до 100 м обробляють від середини квітня у південних і до середини травня у північних зонах його шкодочинності. Личинки знищують у період формування – початок молочної стиглості зерна, застосовуючи інсектициди сумісно із позакореневим підживленням. | Збирання врожаю. Збирання врожаю залежно від стану посівів, погодних умов, забур’яненості та інших факторів здійснюють прямим комбайнуванням (однофазним ) або роздільним (двофазним) способом.За досягнення повної стиглості зерна (вологість 14-17%) на полях, чистих від бур’янів, а також в умовах надмірного зволоження, урожай збирають прямим комбайнуванням. Роздільним (двофазним) способом слід збирати полеглі, забур’янені з неодночасним достиганням та схильні до осипання сорти. До скошування пшениці у валки необхідно приступати з настанням фази воскової стиглості, коли доступ поживних речовин у колос припиняється і вологість зерна в колосі знижується до 30-32%. Висота зрізу за роздільного збирання повинна бути не менше 20-22 см. До обмолоту пшениці у валках потрібно приступати, коли зерно підсохне до 14-16%. Особливу увагу слід приділяти збиранню насіннєвих ділянок і не допускати травмування зерна, оскільки від цього залежать посівні й урожайні властивості насіння. Збирання насінницьких посівів розпочинають при вологості зерна не більше 16-18%.На значно забур’янених і нерівномірно дозріваючих площах доцільно застосовувати десикацію рослин. На товарних посівах за 2-2,5 тижні до збирання можна обробити їх гербіцидами суцільної дії: раундап (2,5 л/га) або ураган форте (2 л/га), що дасть змогу не тільки покращити умови для збирання, але й забезпечить захист посівів наступних у сівозміні культур від багаторічних бур’янів. На насінницьких посівах гербіциди суцільної дії для десикації вносити не можна, оскільки вони знижують схожість насіння. Тут доцільніше використати реглон супер (2,5—3,0 л/га). |
